Ми жили у комунальній квартирі. У нас була сусідка баба Маша. Вона була такою неприємною ближче до старості. Мало того, що вона почала дуже погано бачити, так ще й її все не влаштовувало. Раніше до баби Маші ходила одна добра жінка. Вона мила стареньку, годувала її, одягала, забиралася в неї вдома. Але ми сім’єю постійно чули за стінкою, як баба Маша ла є цю жінку. Бабі Маші все не подобалося, вона могла навіть обра зити цю жінку, хоча та сильно старалася. У результаті жінка не витримала і відмовилася ходити до баби Маші. Бабусю стало дуже шкода, бо вона виходила в коридор і просила у мешканців трохи хліба та чаю.
Тоді моя мама вирішила допомагати бабі Маші. Мені з татом одразу ця ідея не сподобалася. Але мама дуже добра людина, сказала, що не може просто так дивитися на те, як старенька одна мучиться, так ще й напівсліпа. Мама ходила до неї в кімнату, все прибирала, прала, а у відповідь постійно отримувала купу kритики від баби Маші. У результаті мама сказала їй, що більше сил немає за нею доглядати, робити добро, а у відповідь чути такі погані слова. Баба Маша одразу змінилася, попросила вибачення, сказала, що ось з віком такий у неї жахливий характер став.
Потім баба Маша сказала, що заповість нам її кімнату, якщо мама продовжить її доглядати. Ми поїхали до нотаріуса. І там баба Маша влаштувала справжній цирк. Почала kричати, що нічого підписувати не буде, що взагалі не розуміє, хто ми такі. Потім знову попросила прощення, говорити, що цього разу такого не повторитися. Ми знову її повезли, але трапилося те саме, ми пережили таку ганьбу. А потім з’явилася її онука. Виявилося, що онука залишилася без батьків і шукала хоч когось із родичів. Так вдало баба Маша потрапила у добрі руки.
