Оксана та Віктор зустрічалися вже два роки і нарешті вирішили одружитися. Обидва були впевнені у своїх почуттях і вже не уявляли життя одне без одного. Молоді люди були закохані, щасливі та будували плани, мріючи про велику та дружну родину. За місяць до весілля Оксана вирішила з’їздити до Києва, де мешкала її тітка. Марина Володимирівна дуже любила свою племінницю, своїх дітей не мала, тож до Оксани вона ставилася як до рідної доньки. Дівчина теж дуже тепло ставилася до своєї тітки і часто відвідувала. Вона любила бувати у столиці. З тіткою Мариною вони ходили в кіно, на різні виставки і просто гуляли містом. Останнім часом Оксана багато працювала і почувала себе стомленою, тому вона вирішила взяти відпустку, щоб відпочити перед весіллям. Спочатку відвідати улюблену тітку, а час, що залишився, присвятити приготуванням до весільної урочистості.
Через п’ять днів Оксана перестала відповідати на його дзвінки, а потім від неї надійшло повідомлення: Весілля не буде. Я зустріла іншого. Забудь мене і пробач, якщо зможеш. Віктор не міг повірити у те, що відбувається. Він намагався додзвонитися до Оксани, але дівчина скидала його дзвінки, а потім внесла його номер у чорний список . Віктор попросив телефон у друга, щоб додзвонитися до нареченої, але та не стала з ним розмовляти, відповівши коротко: – Я тобі все написала в повідомленні, не дзвони мені і забудь. Зв’язатися із дівчиною через соцмережі також не вдалося. Оксана скрізь видалила Віктора із друзів та закрила профіль. Не розуміючи, що відбувається, молодик вирішив піти до Оксани додому і поговорити з її мамою чи сестрою.
Невже він так помилився в Оксані? Адже не місяць був із нею знайомий, два роки. Це пристойний термін, щоб дізнатися людину. Оксана точно не була вітряною дівчиною, здатною на зраду. Він помилявся? Мабуть, так сильно любив її, що вважав мало не ідеалом жінки. Минуло два роки. Віктор так і не забув Оксану. Він не розумів, чи любить її ще, чи це так міцно сидить у ньому обра за, але часто думав про неї і, як і раніше, не міг побудувати стосунки з іншою дівчиною. Боявся нової зради, та й ніхто не подобався йому настільки, щоби захотілося почати зустрічатися.
Тим часом, кар’єра у Віктора йшла в гору, він досяг підвищення, і начальник відправив його до Києва на тритижневе навчання. Зупинився юнак у готелі та приступив до занять. Щодня він ходив обідати у кафе, розташоване поруч із будинком, де проходило навчання. Там він зустрів Оксану. Він вирішив поговорити із нею. Причина в тому, що Оксана не могла завагітніти, а Віктор так сильно хотів дитину. – Оксано, люба моя, – Віктор був вражений почутим, – ну чому ж ти все вирішила за нас двох? Я любив тебе і люблю по-справжньому! Ти не мусиш вирішувати за мене. Мені не потрібна інша, мені завжди була потрібна лише ти. – Пробач, – схлипувала Оксана. – Мені здавалося, що так буде краще для тебе.
