Артем приїхав за дружиною та своїм новонародженим сином до пологового будинку і здивувався її настрою. Зазвичай, кожна молода мати виходить звідти радісна, весела. А Ліда вийшла з похмурим виразом обличчя. -Я так жахливо зараз виглядаю! — сказала вона поки молода сім’я їхала додому. — Поглянь на мене! Стільки складок та зайвих кілограмів… Груди обвисли. Змусили годувати дитину. Як зайдемо до будинку, треба одразу перев’язатися. Нехай пропадає молоко. -Лідо, ти у своєму розумі? А сина чим годувати? Він потребує материнського молока, це ж така користь для нього. Та й для тебе теж. -Що за марення, Артеме? Де ти цієї нісенітниці наслухався? Яка користь у грудному молоці? Он скільки штучників і нічого! Я вже вирішила все. Після приїзду додому Ліда залишилася вірною своєму слову. Перев’язалася, у неї піднялася температура, але жінка не відступила. Прийдеться якось вживатися в роль матері.
Однак вона думала лише про роботу. Перед пологами Ліда працювала викладачем хореографії. Вона мала групу маленьких балеринок. Вона душі не чула в роботі. Заміж не збиралася. Проте зустріла такого ж представника стежки мистецтва – художника Артема. На момент знайомства з Лідою йому виповнилося 37 років. -Я люблю свою роботу, весь час біля верстата стою (біля стійки), планую все життя займатися улюбленою справою. Яка з мене вийде дружина. Артем довгий час ухльостував за Лідою. Зробив їй пропозицію, в результаті на Ліду вплинула мати, яка живе в далекому курортному місті. Вона так мріяла про онуків. Раз доля розпорядилася таким чином, довелося погоджуватися на заміжжя. Раптом у неї народиться така сама балерина, як вона сама. І Ліді вийде виховати з неї зірку.
Розписалися вони швидко, без помпезності, запросили до кафе друзів. Але коли УЗД показало хлопчика, жінка засмутилася. Далі виріс живіт. Незабаром декрет. Настрій Ліди псувався з кожним днем. Вона дошкуляла свого чоловіка постійним ниттям, все її не влаштовувало. Включно флегматичність чоловіка. – Чому ти зробив мені хлопчика? Я хотіла доньку! – Кричала Ліда. — Що робитиме син у балеті? Швидше за все, народиться такий самий флегматик, як і ти. Буде художником. Чого ти відмовчуєшся? Артему доводилося терпіти. Куди подітися? Він творив, розмірковував, продавав картини. На життя вистачало. – Що то за мазня? Хіба ж так працюють? – злилася Ліда.
— Відразу після пологів я піду викладати. А ти сиди далі над своїми картинами. Тільки додасться ще й догляд за малюком. Моя зарплата важливіша. – Лідо, що ти несеш? Ти ж матір! Я іноді ходжу на шабашки, їжджу виставками. Мені потрібен спокій та натхнення! – обурювався Артем. – Якщо не захочеш сидіти з сином, доведеться мені викликати на допомогу матір. Вона не відмовиться. – Тільки не це! – Відповідає чоловік. Тещу він бачити в хаті не хоче. Цей шантаж подіяв. Після повернення Ліди з пологового будинку, вона стала швидко приводити себе до ладу і вийшла працювати. Приходила втомлена і одразу падала в ліжко. Їла мало – виснажувала себе дієтами. Максим ріс спокійним хлопчиком. Грав сам, уваги не вимагав. Головне – вчасно погодувати його та поміняти підгузок. Він нікому не заважав із батьків.
