Зоя лежала в пологовому будинку і плакала. Вона вже хотіла відмо витися від свого сина, тільки-но прийшла до неї свекруха. – Де дитинка? Мені медсестри сказали, що ти здорового хлопчика наро дила, ну показуй швидше. -Не буде дитинки, я хочу відмовитись. – Зойка, не дури. Це ж син твій рідний, мій онук. – А як ми тепер жітімо, якщо цей син рідному батькові не потрібний. -І без нього впораємося, – сказала свекруха і вмовила Зою не відмовлятися від дитини. Хлопчика назвали Іваном. Сталося так, що у Зої від народження не було батьків. Її виховувала тітка. Потім вона вийшла заміж, тільки прямо перед полоrами Зоя дізналася, що в чоловіка є інша жінка, заради якої він її ваrітну і поkинувши.
У Зої не було нікого, окрім свекрухи. Вона її замінила мати, була дуже доброю та чуйною жінкою. Разом вони приїхали додому, свекруха вийшла на пенсію та сиділа з маленьким Іваном, поки Зоя працювала. Чоловік Зої так і не з’явився цією годиною. Він навіть із матір’ю не спілкувався. Через спільних знайомих стало відомо, що він зі своєю новою жінкою поїхав до іншого міста. Минуло два роки. Зоя знайшла собі гарного чоловіка. Вона познайомила його зі свекрухою, їй він також дуже сподобався: – Зоя, відразу видно, що людина він чудова. Не проґав своє щастя.
-А як же ваш син, він батько Івана. – Забудь про нього. Мені самій неприємно про сина говорити. Але він не батько, раз так вчинив по відношенню до Івана. Зоя послухала свекруху і вийшла заміж. Вона переїхала до свого чоловіка, він прийняв Івана як рідного сина. Ще через деякий час до свекрухи повернувся її син. – Мам, я прийшов. Ця жінка меркантильною виявилася. Знайшла собі чоловіка багатше і пішла від мене. А де Зоя? – А ти що думав, що вона на тобі, невдаху, чекаті буде? Зоя заміж вийшла, вже другу дитину наро дила, мене до себе кличе переїджати. Так що я їду до неї. А ти залишишся таким самотнім, сам упустивши своє щастя.
