Як тільки Надя вирішила піти від чоловіка, ніхто не зрозумів її вчинку. Вона мала зразкову сім’ю: чоловік, троє дітей, двоє онуків. А вона наважилася так легко втекти. Ніхто з рідних та знайомих не схвалив її кроку. Батьки заявили, що дочка зганьбила їх на все місто, тому бачити її не хочуть на порозі свого будинку, поки вона не схаменеться і не повернеться до родини. Незважаючи на пересуди людей, Надія вперше за стільки років відчула себе щасливою. Якось Надя зустріла свого колишнього однокласника Павла, той одразу зізнався, що любив її зі школи. А потім зробив їй пропозицію, хоча добре знав, що Надія має чоловіка та дітей, тож просив подумати. Того дня жінка зрозуміла, що вона зовсім не бажає повертатися додому. А що на неї там чекає?
Чоловік, вічно незадоволений нею, дві дочки, які тільки й чекають на можливість залишити дітей на бабусю, а самим кудись піти. Все це настільки дістало її, що Надя вже не поспішала додому, а намагалася якомога довше засидітися на роботі або просто гуляти вулицями нічного міста. Чоловік і не помітив, коли дружина охолола до нього, йому вже давно була байдужа Надія. У жінки нарешті почалося нове, вільне життя. Вона дала шанс однокласнику, і яким було здивування жінки, коли вранці їй не довелося готувати сніданок, а Павло приніс каву в ліжко. Для Наді це було справді дивом, адже до того все було навпаки: вона намагалася кожному догодити, вставала раніше за всіх, о 6-й ранку, щоб приготувати чоловікові та дітям сніданок. Потім прокидався чоловік і з незадоволеним виглядом дорікав, що чай несолодкий, а сирники несмачні.
Коли він ішов на роботу, наступними були дочки та зяті з онуками, яким треба було зробити сніданок і приготувати дітям бутерброди на обід. Поки Надя поралася на кухні, доньки приводили себе у порядок, коли вони йшли снідати, Надія брала онуків і бігла їх вмивати і одягати. А потім усі йшли — діти бігли на роботу, а бабуся мала відвести онуків у садок та школу. Сама ж жінка поїсти не встигала, пила каву на роботі. Після роботи вона мала забігти до магазину, купити хліба та ще чогось на вечерю. Після вечері на неї чекало прання, гора непрасованого одягу, гармидер у будинку. Забирати дітей зі школи та садка теж було на її плечах, адже діти працювали до пізнього вечора, чоловік також. У наш час так живе більшість жінок, тільки одного разу Надя зрозуміла, більше так не витримує. Їй набридло ставлення членів сім’ї, які приймають жінку за хатню робітницю, адже вона теж так само втомлюється на роботі і хоче відпочити, а не сидіти до ночі на кухні.
Надя досить добре заробляла, тільки їй не залишалося ні копійки, все йшло на оплату садка та купівлю продуктів . Якщо й купувала щось нове, то лише на ринку. Коли Павло повів її магазинами купити одяг, жінка дуже здивувалася. Вона за звичкою почала дивитися дешеві речі, а чоловік сказав, що економити на собі жінка не повинна. Проте від колишнього чоловіка Надія чула одне: «Навіщо тобі нова куртка, якщо ти ще цю не зносила». Павло у всьому допомагає Наді: миє посуд та підлогу, може з легкістю приготувати сніданок чи вечерю. Він з перших днів заявив, що жінка не повинна прокидатися раніше, щоб приготувати сніданок, Павло і сам може це зробити. Для неї таке життя дуже незвичайне, але їй однозначно подобається таке ставлення. Нещодавно вони розписалися, ні діти, ні батьки й далі не спілкуються, навіть деякі подруги відвернулися. Два дні тому молодша дочка почала робити спроби повернути спілкування з мамою — звичайно, гуляти хочеться, а дітей залишити нема на кого. Так у свої 55 Надія нарешті зважилася змінити своє життя.
