Аня з Ігорем познайомилися, коли подавали документи на вступ до університету. А просто перед захистом диплома зіграли весілля. Жити переїхали до села до батьків чоловіка. У Ані був дружелюбний характер, тому вона швидко знайшла спільну мову і зі свекрами, і з золовкою. Коли в них народився первісток, Микола, їм виділили ділянку, і Ігор з Анею почали будувати свій будинок. Допомагали їм батьки з обох боків. Незабаром народилася донька Тетяна. Аня часом сама собі дивувалася – як вона встигає і в школі викладати, і дітей виховувати, і хату з господарством у нормі тримати. Але справлялася якось. Жили як усі.
Радості у будинку було багато. Але й проблеми траплялися. Як без них. Вони разом із Ігорем, підтримуючи один одного, переживали й ці моменти. Виросли син із дочкою. Створили свої сім’ї та залишили батьківську хату. У Миколи вже свої діти. Аня та Ігор уже пишаються своїм новим статусом бабусі та дідуся… І раптом Ігор заявляє, що він іде до іншої. Спроби Ані, родичів та друзів напоумити чоловіка до успіху не призвели. Вирішив, що йде і пішов… А Ані страшно стало: – Як я зможу жити сама? Яке майбутнє на мене чекає? Самотнє? Ігор, покинув не лише дружину.
Він порвав стосунки з дітьми. Не дзвонить, не цікавиться ними. Ані знадобилося півроку, щоб усвідомити – Ігор більше до неї не повернеться. Пережити зраду їй допомогли діти. Син часто привозив до мами онуків. Дочка також не залишала маму одну. І якось у Ані ніби щось переключили. Того дня вона, прокинувшись із ранку, вирішила жити для себе. – Купуватиму нові речі, буду курортами їздити. І ось уже два роки вона так і живе – для себе, для дітей та онуків. Щороку відпочиває у санаторії. Самотність страшна, якщо піддаватися їй. А якщо не замикатися у собі, то й в самотності нічого страшного немає.
