Недільний ранок. Андрій та Марина на кухні. Син-дипломник виходить зі своєї кімнати, за його спиною стоїть дівчина. Батьки впали у ступор. Картина маслом. Називається: “Припливли”. – Тату, мамо, це Амалія! Вона житиме з нами! – Упевнено заявив він батькам. – Добре, – насилу вимовив Андрій… – Не сподівався, що Пашка викине такий фокус! – вирував Андрій, коли молоді пішли. – Отже тепер ця “косметичка” буде нашою невісткою. Пашка з дипломом і ця з манікюрними ножицями… Ну Пашка, ну видав. – Не думаю, щоб наш синок закохався в таку порожню дівчину, – заспокоювала його Марина. – Нас з тобою згадай. Як мене зустрів твій батько? “Ця медсестричка закохала в себе нашого балбіса!”, говорив він, думаючи, що я не чую.
Охолонув, коли дізнався, що медсестрою я підробляю і навчаюсь у медінституті. – Зате тепер тато порошинки з тебе здуває, – усміхнувся чоловік. – “Мариночка каже…”, “А як ти думаєш, Мариночка…”, “Я Мариночці подарунок приготував…”. Але ж це ми з тобою. А Пашка ще “зелений”! І потім порівняла себе з цією працівницею салону краси. – Давай не поспішатимемо, – м’яко заперечила дружина. – Поспілкуємось. Спробуємо розібратися. Дізнатися дівчину краще. Але спілкуватися з молодими у них не дуже виходило. З ранку всі розбігалися у своїх справах, а ввечері молоді Павло з Ганною приходили пізно та втомлені.
Минуло два місяці. Павло захистив диплом, влаштувався працювати. І якось вони з Ганною, прийшли раніше. – Тату, мамо, ми з Ганною подали заяву до РАГСу. А ще ми винайняли квартиру і переїдемо туди жити. Дякую, що підтримали мене. Ви в мене найкращі батьки у світі! – Хороших ми з тобою діток виховали, сват. – сказав Михайло Петрович Андрію Сергійовичу на весіллі. – Ганнуся, щоб оплатити моє ліkування, академвідпустку взяла, пішла працювати в салон краси, а твій Павло їй допомагав. Моя дочка за чоловіка все віддасть. Готова за ним і у вогонь, і у воду. Діти це наша модифікована копія. Їм потрібна підтримка батьків. А батькам треба лише вірити у них. Не спрямовувати, а саме вірити та підтримувати.
