– Мамо, перестань докопуватися до Ганни. Вона чудово справляється з будинком! – Воно й видно, скрізь пил та бруд! – твердила своє Ольга Захарівна… Черговий візит свекрухи закінчився тим, що Андрій вщент посва рився з матір’ю і та пішла, грюкнувши дверима. – Мама сказала, що більше ноги її в нашому домі не буде, – з сумом сказав Андрій, коли повернулася з нічної зміни дружині. – Не хвилюйся. Знаєш же, скучить, прийде. Не Галину ж їй діставати своїми причіпками, – відповіла Ганна. – Так, сестру вона пестить і плекає. Навіть у свою квартиру покликала жити з чоловіком. Минуло близько п’яти років. Ольга Захарівна тяжко захво ріла.
Ліkарі попередили, що навіть коли вона випишеться з лікарні, що їй буде необхідний догляд… – Я за мамою доглядати не зможу. Мені скоро наро джувати. Одна і з дитиною, і з хво рою старенькою я впоратися не зможу. Та й Артур проти, – сказала Галя братові та невістці перед випискою Ольги Захарівни з лікарні. – А нічого, що ти, зі своїм Артуром живеш у маминій квартирі?! – хитро запитав Андрій. – Це нічого не міняє! – Тупо твердила своє Галя. – Але ж у нас однокімнатна квартира! Як ми там розмістимося? – обурився Андрій. – Значить, треба маму відправити в пансіонат для лежачих хво рих! – від цих слів Галини Ганна завмерла.
– Маму ми заберемо до себе! – твердо сказала невістка. І подивившись на здивоване обличчя чоловіка додала, – маємо накопичення. Продамо мою однокімнатну, додамо, купимо двокімнатну. Проживемо… За два місяці вони купили двокімнатну квартиру та переїхали жити туди. Галина не зволила навіть з перевезенням матері допомогти братові та невістці. Ганна дуже втомлювалася: змінна робота, квартира, та ще й догляд за хворою свекрухою. Але Ольги Захарівни вона своєї втоми не показувала. – Дякую, Ганнусю, що мене не залишила, – з вдячністю в очах говорила їй свекруха.
