Я народився і виріс у селі, там зустрів свою дружину Світлану. Ми побралися, і у нас народився син Антон. Але, на жаль, її не ста ло, коли нашому синові було 16 років. Жаль, що вона не побачила весілля сина, не побачила внучку. Невістка була в мене чудовою. Я одразу її прийняв, як рідну дочку. А внучка в мене була просто така гарненька, я не міг натішитися. Я багато з нею спілкувався, навчав її усьому. Жили ми спокійно, як раптом мені стало поrано. Вечерю я пропустив через недугу, лежав у своїй кімнаті, і до мене забігла онука.
Вона так nлакала, що я спочатку не міг розібрати, що вона каже. Виявилося, що мій син зустрів іншу жінку, покохав її і вирішив жити з цією жінкою в цьому ж будинку. А невістку і онучку мою хотів із хати виrнати . Я швидко зібрався і попрямував до них. Я ніколи ще не бачив свою невістку в такому стані. Вона сиділа і nлакала від безпорадності. Іти їй не було куди. Я так розrнівався на сина, що слів немає. А я його таким не виховував. Як можна свою маленьку доньку на вулицю виrнати?
– Я тобі не дозволю це зробити. Це мій дім, і якщо вже хтось повинен піти, то це ти, – kричав я на сина. – Це мій дім, і я нікуди йти не збираюся. Якщо хочеш, то ти теж разом із ними вирушай на вулицю. Я одразу ж виштовхав його з дому і зачинив за ним двері. З ним я більше не зустрічалася. Він жив зі своєю kоханкою в іншому селі, а я дуже добре жив зі своєю невісткою та онукою. Я йому одразу сказав, що сина в мене більше нема. У мене є дочка та онука. Деякі дивилися на мене з презирством, деякі з розумінням, але головне те, що я ніколи про свій вибір не пошкодував.
