Я дуже багато заробляю. Чи не господар фірми, але дуже затребуваний фахівець. Тож такий високий оклад. І багато бонусів за наслідки праці. Моїх грошей вистачає, щоб утримувати заміський будинок з усіма прибамбасами, повністю забезпечувати сім’ю і допомагати двом пенсіонеркам, своїй мамі та тещі. У них обох свої квартири у місті. Я їх відремонтував, їхні рахунки за комунальні послуги оплачую я, крім того, кожній з них на картку скидаю по двадцять тисяч гривень. Моя мама приїжджає до мене в гості, тільки якщо я поїду за нею і привезу. А теща спершу приїжджала щовихідних, мовляв, скучила за онуками, а потім почала залишатися у нас на весь тиждень. Точніше, зрідка виїжджала до себе додому, щоб перевірити чи все там добре. І побалакати із сусідками. Мене це не напружувало.
Будинок величезний, вільних кімнат багато, хай живе. Але якось вона заявилася до нас не одна, а з сестрою, її чоловіком, їхнім сином та невісткою. – Зять, до мене сестра приїхала. Ось я вирішила, що найкраще приїхати сюди. Тут і природа, і басейн, і мангал є. Шашлики можна посмажити! – Зверніться до дружини. Вона покаже де м’ясо. Чоловік сестри та його син вирушили обробляти м’ясо, а теща з сестрою та її невісткою влаштувалися у холі. Галина Петрівна, без попиту, дістала пляшку червоного і почалася звичайна бабська балаканина. Я вийшов, щоб не чути всяких пліток. Хвилин за двадцять мені зателефонували з роботи, і попросили уточнити деякі числа. Мій ноутбук лежав у холі, тому я подався туди.
І раптом чую, як теща хвалиться: “Я! Так, я”. – Бачиш який у мене будинок! Я тут командую! – Розпустила вона хвіст перед сестрою. – Але ж ти тут не живеш? – здивувалася сестра. – Ну і що? Все одно це мій дім! – І чого ви це вирішили? – втрутився я. – Ви в цей будинок жодної копійки не вклали! – А тобі взагалі слова не давали! – Накинулася вона на мене. – Я старша, то ж я господиня! – Добре. Ви господиня. Тоді ось рахунки за комуналку. Сплатіть їх… Ні, ніхто нічого не наплутав і не вписав телефонних номерів у графу “підлягає оплаті”… Ну як? Платитимете, господине? За п’ять хвилин ні тещі, ні її гостей не було видно. Втекли. Дружина тільки посміялася з того, як спритно я обложив її маму. Теща спершу дзвонила дочці, скаржилася, що я поганий зять, але моя дружина різко ставила свою матір на місце. Незабаром теща покаялася, вибачилася за свою n’яну балаканину. А що я. Я людина не злопам’ятна, пробачив. Зате з тих пір теща приїжджає до нас лише на запрошення.
