Це були далекі дев’яності, не найкращі часи. У всій країні тоді процвітала криза. Спочатку ми з чоловіком планували, що я народжу в обласній, приватній ліkарні. Але полоrи почалися передчасно, дуже недоречно машина зламалася, довелося викликати швидку. На швидкій мене привезли до місцевого полоrового будинку. В принципі, я народила без особливих проблем. Незабаром нас з малюком направили до палати.
Там уже розташувалася моя сусідка. У палаті було неймовірно холодно, стара будівля слабо опалювалася. Я загорнула в ковдру дитину і зателефонувала чоловікові, щоб приніс хоч якийсь обігрівач. Працівники ліkарні лише плечима знизали. Чоловік із жалем відповів, що його не пускають на територію ліkарні, мовляв, якийсь карантин.
Сусідка, почувши мою розмову по телефону, каже: -Ти не хвилюйся, зараз буде нам тепло. Я чоловікові зателефонувала, він усе організує. Буквально через хвилин п’ятнадцять нам доставили величезний обігрівач і безліч теплих ковдр. А персонал став просто неймовірно люб’язним в одну мить, я була вражена! Все виявилося просто, чоловік цієї дівчини був дуже багатий. Той випадок мене переконав, що на цьому світі все вирішують гроші, на жаль.
