Із зятем у мене склалися напрочуд добрі стосунки. Між нами ніколи не виникало непорозумінь, я не лізу в їхнє життя, а чоловік моєї дочки з повагою ставиться до мене. Коли зять та донька поїхали з друзями на море, я сама запропонувала забрати онука до себе, щоби відпочили. А нещодавно пообіцяла їм допомогти із житлом, адже молодій родині треба десь жити. У мене вже був трирічний онук, але з дня на день мала народитися внучка. У мене були дві квартири, одну я здавала в оренду, жила за ці гроші, а потім вирішила, що діти можуть пожити там. Ще тоді помітила, як мій зять різко змінив ставлення до мене. Він став зухвалим, зневажливо ставився до мене, але я спочатку якось не надала цьому значення, вважала, труднощі на роботі впливають на його емоційний стан.
Тиждень тому я зібрала за столом найрідніших, щоб відсвяткувати своє шістдесятиріччя. Два дні готувалася, не спала, лише б рідним усе сподобалося б. Все було чудово: ми весь вечір жартували, веселились. А потім дочка із зятем сказали, що їм час, бо онук втомився і хоче спати. Не стала їх переконувати залишитися, тож дала їм із собою торта і попрощалася. Тут зять почав нервово метушитися, щось шукаючи. Зник його телефон. Я запропонувала йому зателефонувати, але той одразу відмовився. За дві хвилини я набрала зятя, і яким подивом було побачити на екрані його знайденого телефону напис «Мегера». Тільки подумати! Мегера! Зять це не пояснив, забрав телефон і пішов. А я стояла і з місця зрушити не могла.
За мить очі налилися сльозами, родичі стали заспокоювати мене, а я не знала, що й сказати. Було дуже соромно та прикро. Невже й дочка знала, як я підписана у його телефонній книзі? Може й вона теж обрала для мене якесь прізвисько? А тепер двоє насміхаються. Наступного дня зять наважився прийти до мого дому з проханням дати йому ключі від квартири, де вони мали жити. Він говорив зовсім спокійним тоном, наче нічого не сталося. Тоді я й сказала: «Можете забути тепер про ту квартиру. І все завдяки тобі». Не знаю, чи розповів зять дочці, що сталося, але після цього вона навіть не дзвонила мені. Відразу стало зрозуміло — їм потрібна була моя квартира, вибачатися ніхто не думав. Досі не можу зрозуміти, чим образила дітей, щоб заслужити таке ставлення до себе. Я весь час дбала про них і хотіла якнайкраще, а вийшло ось що. Правильно я вчинила або все-таки занадто накрутила себе ?
