На лавці перед будинком сиділи сусіди та розмовляли. Це були бабусі та дідусі нашого будинку, які збираються там, сидять довго та розмовляють про різне. Я теж люблю з ними поговорити і завжди підходжу до них, якщо вони сидять там. Раптом вийшла дівчина років двадцяти п’яти і подивилася на старих з якимсь роздратуванням. -Як же ви набридли. Весь час тут сидите, всіх обговорюєте, а мені треба працювати, щоб вас годувати, – заявила дівчина. – Дівчино, ми своє вже давно відпрацювали. Ми працювали все своє життя. І ви колись отримуватимете пенсію від держави. А ваші діти працюватимуть, бо будуть ще молодими, – сказав Віктор Олегович, який сидів там.
– Про старість треба думати ще в молодості. І взагалі, пенсіонери мають працювати, – самовпевнено заявила дівчина. – Але мені, наприклад, сімдесят чотири роки. Як гадаєш, мене хтось візьме на роботу? – поцікавився Віктор Олегович. – Хто шукає, той завжди знайде, – відповіла дівчина. – Твої батьки також уже на пенсії, так? Ось запропонуй їм віддавати тобі свою пенсію, а самим шукати роботу. Нехай працюють. Чому вони сидять на шиї у молодих, як ти, і нічим не займаються? – сказав я, вже не витримавши хамства. – Та що ви? Це ж мої батьки!
– А ці люди теж чиїсь батьки. А ти думаєш, що завжди залишишся молодою? Доживи до їхніх років, і ми побачимо, як ти рахуватимеш дні до пенсії. А якщо тобі не вистачить, ти шукатимеш роботу?, – сказав я. Дівчина промовчала, бо не знала, що на це відповісти. Тоді вона обернулася і пішла. У мене з голови довго не виходила ця ситуація. Як можуть молоді звинувачувати пенсіонерів у тому, що вони старі та не працюють? Адже вони колись були молодими та працювали. Тепер вони мають заслужений відпочинок. Ми повинні бути вдячними за те, що вони працювали та сумлінно сплачували податки. Ми маємо робити також.
