Світлана навчається на 4 курсі медичного інституту. У дівчини своя квартира і вона підробляє на швидкій допомозі. Особисте життя у Свєти не складається через робочий, щільний графік. У Свєти нещодавно оселилася молода сусідка з маленьким сином. Дівчата потоваришували і Ольга іноді забігала до Свєти за сіллю, цукром, хлібом. Світлана ніколи не відмовляла, адже з маленькою дитиною не набігаєшся в магазин. Рідко Ольга просила Світлану посидіти з малюком. Світлана була лише рада. Вона так любила маленьких дітей, що навіть пішла навчатись на педіатра. І ось у черговий раз, Оля забігла і попросила Світлану посидіти з Артемкою, поки вона оформляє документи. Світлана, звісно ж, погодилася. Оля обіцяла, що повернеться максимум за години три не пізніше. Залишила трохи памперсів та суміші для харчування. Але за три години вона не повернулася. Світлана сильно не переживала, адже знала, що таке черги у всіх цих установах. Але суміш і памперси вже закінчилися.
Тоді вона зібрала хлопчика, і вони вирушили до магазину. Вже темніло, та Оля так і не прийшла. Її телефон зрадницьки повторював: «Абонент тимчасово недоступний. Передзвоніть пізніше». На ранок втомлена Світлана, яка не зімкнула очей, намагаючись додзвонитися Олі, вирушила до своїх батьків. Їй треба вже тікати на зміну, а мама Артема так і не з’явилася. Поміркувавши, батьки погодилися залишитися з хлопчиком. Цілий день Свєта намагалася знайти Олю, але безрезультатно. Увечері на сімейній раді було ухвалено рішення не віддавати хлопчика до дитячого будинку. А якщо за тиждень Оля не повернеться, то через знайомих прискорити процедуру усиновлення. Так і сталося. Хлопчик став офіційним сином батьків Світлани. Хлопець ріс розумним і дуже гарним. Він був зовсім не схожий на свою матір. До того ж він був дуже тямущим. Щоразу він зустрічав Світлану з криками радості. Стрибав їй на шию і міцно обіймав і цілував.
Він завжди чекав її приходу як свята, а та у свою чергу приходила щодня і приносила багато подарунків та солодощів. Минуло 7 років і ось уже Артем пішов у перший клас. У такий важливий йому день він міцно тримав сестру за руку. Потім хлопчик закінчив другий клас, потім третій. І так само зустрічав Світлу, стрибаючи їй на шию. Між ними був зв’язок. Для Світлани не було нікого рідніше, ніж її прийомний братик. Якось пролунав дверний дзвінок. Світлана пішла відкривати і побачила на порозі Олю. Мати Артема обіцяла повернутися за три години, а повернулася за десять років. — Здрастуйте, Світлано, я за сином. — За яким сином? Жінка, ви помилилися адресою. Жодного вашого сина тут немає.
– Світлана наголосила на слові «вашого». – Як ні? Сина мені віддай! Інакше, я зараз поліцію викличу. – Почала кричати Ольга. – Ах, поліцію? А ти сина свого впізнаєш? Адже стільки років ти не цікавилася ним, а тут їй кровиночку подавай! Нема тут нікого. І вже десять років як нема. Я його до притулку здала. Тобі власний твій син не потрібен став, а мені навіщо чужий? Тож, жінка, йдіть звідси, доки я поліцію не викликала. Ольга пішла. Сусіди довго шушукалися, що вона бігала по дитячих будинках, шукала Артема. Але так і не знайшовши його, поїхала і не з’являлася більше. А Артем росте у міцній, дбайливій та дружній родині. У нього хороша мама і чудовий тато, а ще найулюбленіша на світі сестричка. І нікого рідніше в цьому світі у хлопця нема.
