Віра Анатоліївна була вже похилому віці, але виглядала вона дуже добре і була красивою. Чоловіка вона втратила кілька років тому і вже звикла до самотності. Хоча на неї завжди чоловіки звертали увагу. Їй це лестило, але вона вже звикла жити сама. Так їй було легше. Сини жили недалеко, хотіли забрати матір, але та не погоджувалася. У них квартири були невеликі, і вона не хотіла їх обмежувати. Також вона любила свою квартиру і не хотіла нікуди їхати. Подруга казала, що якщо з нею щось трапиться, про це ніхто навіть не дізнається. – Але ж ми з тобою бачимося щодня. Ось якщо зі мною щось трапиться, ти про це дізнаєшся. У тебе є ключі від моєї квартири.
– Тобі треба хоча б кішку завести, щоб не було так самотньо. Коли подрузі стало погано, і її забрали діти, Віра Анатоліївна справді відчула самотність і вирішила купити кішку. Пішла вона до крамниці, а там зустріла дуже галантного чоловіка. З крамниці вони виходили разом, а в неї була кішка. Він почав її доглядати, квіти дарувати. Вони зустрічалися у парку, у кіно ходили разом. І все було добре, але Сергій Сергійович захворів і зателефонував Вірі Анатоліївні, щоб скасувати зустріч. Вона одразу ж приготувала бульйон, взяла банку варення та поїхала до нього. Коли йому стало краще, він уже сказав Вірі, що не можуть вони більше зустрічатись у парку, адже вже не в тому віці, на вулиці вже холодно.
Тоді Віра запросила його до себе. І так цілу зиму він приходив, їв і йшов. Із собою майже ніколи нічого не приносив. Іноді дешеві печива. Віра вже зрозуміла, що він просто хоче добре їсти, адже для нього не було кому готувати. Але останньою точкою було його запрошення до села. Вона радісно погодилася, гарно одяглась і думала, що там відпочине. Але як тільки вони приїхали, Сергій Сергійович дав їй руку лопату і сказав , то вони приїхали копати город. Віра Анатоліївна була здивована, розгорнулася, і пішла. Він навіть не зрозумів, чого вона чекала. Адже він їй і квіти купував і в кіно возив. – Досить і того, що ти всю зиму за мій рахунок жив. – Які баби пішли? Хочуть все безкоштовно. Віра Анатоліївна повернулася додому, заварила чай, обняла кота і вирішила, що у її віці найкраще дружити з котом.
