Перед весіллям Ольги подруги вирішили організувати дівич-вечір, щоб відсвяткувати останні дні її «свободи». Спочатку дівчата пропонували провести захід десь у клубі чи ресторані, але Ольга наполягла, щоб вони зібралися у будинку її бабусі. Декілька років тому бабусі не ста ло, і будиночок перейшов до неї у спадок. Саме в цьому селі пройшло все дитинство Олі, і вона була сентиментально прив’язана до села.
Вона поїхала до міста, щоб здобути освіту, а потім повернутися до села, але там зустріла Івана, і в них закрутився роман. Ваня був проти життя у селі. «Ось на старості років може я й погоджусь у селі жити, але зараз точно ні. У місті більше перспектив, нам потрібно збудувати найкраще життя для майбутніх дітей!».
Того дня вони з подругами чудово провели час: пили вино, танцювали, багато жартували та сміялися. Коли лягли спати, Олі наснився сон. Вона побачила бабусю, яка дивилася на неї сумними очима. -Онуко, не буде тобі щастя в місті. Мила, ти маєш тут залишитися. Не за долею він тобі! Ольга прокинулася у поті. Після цього сну до неї в душу закралися сумніви.
