У Ірини та Ігоря весілля. Вони були студентами, що зустрічалися з першого курсу. Усі родичі та друзі були переконані, що вони створені один для одного. Після захисту дипломів молоді подали заяву до РАГСу. Як перед будь-яким весіллям хвилювань та турбот було багато. Ірині її зачіска не сподобалася. Переробляти не було часу, і наречена трохи засмутилася. Ірина сиділа в пишній білій сукні і без жодних емоцій виконувала все, що було за сценарієм. Вона механічно вставала і цілувалася з нареченим, коли гості кричали “гірко”. Вона мило посміхалася гостям, коли ті давали їй поради на майбутнє сімейне життя. Ірина сама собі дивувалася. Вона стільки років мріяла про весілля та жодних емоцій. Скоріше б цей захід закінчився. Їй чомусь було сумно. Ігор був поруч. Він сьогодні теж якийсь неуважний до неї, часто відходить до гостей, як би не помічаючи відчуженості молодої дружини.
Подружки-однокурсниці підхопили Іру і повели до кола танцювати, але вона швидко повернулася за стіл. Нові туфлі сильно натерли їй ноги. Минуло години півтори. Веселощі були в самому розпалі. Раптом Ігор підвівся з-за столу і попрямував у бік дверей. Прийшов друг його дитинства. Після обіймів та привітань наречений підвів нового гостя до нареченої. Вона, опустивши очі, простягла руку. Іван не одразу відпустив її руку. Ірина подивилася йому в обличчя. На неї дивилися сірі променисті очі. Все в ній затремтіло. Ігор провів друга до столу, сів поруч. – Ти не проти, якщо я залишу тебе ненадовго? Давно не бачилися з Іваном, – спитав він. – Звичайно я не проти. Спілкуйтеся, – відповіла Ірина, справляючись із хвилюванням у душі.
Вона ніяк не могла зрозуміти, що її так схвилювало? Тряхнувши головою, Ірина рішуче вийшла на танцювальний майданчик. Її одразу пустили в коло. Забувши про дискомфорт у ногах, вона почала танцювати. Гості милувалися нареченою та підтримували її дружніми оплесками. Ірину наче підштовхнули зсередини. Очі її світились. Вона посміхалася вже не тому, що так треба, а тому, що їй було добре. Іван не зводив із неї захопленого погляду . Цей погляд пестив її душу і робив щасливою. А вона сміялася, раділа, стрибала і кружляла, навіть не намагаючись зрозуміти, що з нею відбувається? Потім після весілля Ірина не могла забути закоханого погляду приятеля чоловіка.
Вона була впевнена, що Іван дивився на неї з любов’ю. Жінки це відчувають незрозуміло якимось почуттям. – Чому, чому він не забувається? І чому так тривожно на душі? Ірина не знаходила спокою. Вона дуже намагалася бути гарною дружиною. Вона дбала про чоловіка, оточила його турботою та увагою, тільки в очі намагалася не дивитися. Минуло майже півроку, а легше їй на душі не стало. У той день вона вже зовсім зібралася йти, як раптом побачила його, як він йде назустріч їй. Його очі сяяли, як колись коханням, пестили її, заворожували, проникали в саму душу. Того ж вечора вона попросила у чоловіка розлу чення. А за три місяці стала дружиною Івана. Сьогодні у них підростають троє дітей. Ось така історія.
