П’ять років тому не ста ло мого чоловіка. Тоді я з ляkаючою ясністю зрозуміла, що близьких людей у мене на батьківщині більше не залишилося. Діти мої давно вже були дорослими та самостійними. На жаль, ми з ними ніколи не були близькі. Ми із чоловіком просто їм дозволили жити так, як їм хочеться. В юності батьки мене дуже обмежували, тож друзів у мене не було.
Чесно скажу, після nохорону чоловіка я відчула майже задушливу самотність, але нав’язувати своє суспільство дітям зовсім не хотілося. Тут мене врятувала пропозиція сусідки: -Кать, я за тиждень знову в Португалію на заробітки збираюся. Ти не хочеш зі мною? У нас є вільна вакансія. Я була дуже рада, схопилася за цю пропозицію як за рятівне коло.
Зміна обстановки сприятливо вплинула на мене, я ніби знову повернулася до життя. Робота мені сподобалася, платили досить пристойно. На вихідних я подорожувала та гуляла музеями. Там я й познайомилася з Полом. Не думала, що в 50 років можна знову знайти кохання! Я хочу, щоб моя історія стала прикладом для інших жінок, які думають, що все цікаве трапляється тільки в молодості.
