Василь був із тих людей, які звикли найбільше добиватися в цьому житті самі. Він власними руками збудував будинок, свою сім’ю утримував самостійно, виростив двох синів і вважав себе цілком щасливою та реалізованою людиною. Шкода тільки, що кохана дружина рано його покинула, доводилося одному жити. Молодший син Петя після школи пішов служити, не захотів продовжити освіту. Старший син після університету залишився у місті, одружився там і жив зі своєю родиною.
Якось старший син приїхав до батька із серйозною розмовою. -Тату, Катя ваrітна, у нас скоро буде малюк. -Ох, вітаю дорогий, порадував старого новиною! -Але це не все… -Що таке? -Каті після народження дитини потрібно буде вийти у декрет. Тільки на мою зарплату винаймати житло не вийде. До того ж ми обговорили і подумали, що потрібний свій кут, якщо вже у нас буде малюк. -Це вірно. Чи не хочете зі мною пожити?
-Але рано чи пізно Петро повернеться, одружиться. Що тоді? Пропоную ось що, половина будинку мені перейде, продай будинок і віддай мені мою частину. Василь був приголомшений такою пропозицією, попросив часу подумати. З одного боку допомогти синові справа свята, а з іншого шкода розлу чатися з рідною домівкою.
