Даша прийшла в дитячий садок за донькою. Але вихователька сказала, що доньку вже забрав її батько: – Що, як батько? Навіщо ви її віддали, не можна було! – Але, як же, він же ваш чоловік. І в паспорті печатку показав, дитина була рада батьку. Вихователька була права. Офіційно Даша не розлу чилася зі своїм чоловіком. У них був договір, що поки що вони обійдуться без розлу чення, при цьому колишній чоловік Іван буде платити не дуже високі аліменти. Але дитина росте, потрібно більше грошей. Тому Даша відправила лист на його роботу, щоб дізнатися про зарплату Івана, щоб надалі вимагати від нього грошей побільше.
Даша тут же подзвонила колишньому чоловікові: – Де дитина, навіщо ти її забрав,що за жарти? – А ти навіщо лист мені на роботу відправила? У нас же була домовленість або ти забула? Поки не забереш лист, дитину не отримаєш. – А ти взагалі розумієш, що ціни ростуть, мені грошей не вистачає. – Ось я поживу з донькою і сам зрозумію, скільки грошей їй потрібно. Задоволений Іван думав, що Даша швидко побіжить на роботу і владнає всі проблеми. До того ж йому самому було не вигідно довго жити з донькою, тому що у нього з’явилася нова жінка, яка була проти чужих дітей вдома. Іван думав, що проблем не виникне. Але дочка стала вередувати, вона розсипала борошно на кухні, стала вимагати млинці о першій годині ночі.
На наступний день вони пішли в магазин за продуктами, дочка побачила велику ляльку, стала кричати, щоб їй її купили. Нічого не допомагало, щоб її заспокоїти, довелося витратитися на ляльку. Потім дочка заявила, що їй вже малі чобітки, потрібні нові. Жінка Івана стала тиснути на нього, бо втомилася возитися з його донькою. А Даша так і не забрала свого листа з роботи. В результаті Івану довелося зателефонувати колишній дружині: – Гаразд, я поверну дитину, я сам без суду буду платити тобі більше, тільки забери лист з роботи і приїжджай за донькою. – Я так і знала, що ти не впораєшся з нею. Не батько ти зовсім.
