У сорок один рік у Олени не було сім’ї, але була квартира та робота перекладачем. – Я завжди відчувала, що маю допомогти людям, – сказала вона якось, – тому що мої батьки ледве знайшли гроші на мою освіту. Олена сама оплачувала освіту своїх братів і сестер і допомагала сестрі оnлачувати квартиру. – Для цього мені доводилося не лише працювати перекладачем, а й брати роботу додому, – сказала вона. Олена зустріла Олександра, коли їй було тридцять, і вони почали жити разом.
Але той ніяк не міг упоратися з її родичами, котрі постійно просили про допомогу. Брат Олени навіть тимчасово жив із ними. – Але Олександр дізнався, що будинок мого брата будується на мої гроші, – сказала Олена, – а за півроку він пішов до іншої жінки. Після цього Олена залишилася сама і продовжила вирішувати проблеми своєї сім’ї одна. Коли вона захворіла та потрапила до ліkарні, до неї ніхто навіть не прийшов.
Вона зателефонувала сестрі і запитала: – У тебе є совість, я так тобі допомагала, а ти не спромоглася хоч раз відвідати мене? – На тлі сестра намагалася виправдатися. Тепер Олена зрозуміла, що жила для інших і вони потребували її тільки як у товстому гаманці. – І це при тому, що я досі заробляю, – сказала вона, – а якщо я залишусь без роботи, на кого мені покластися? Тепер Олена часто запитує: в який момент вона почала робити щось не так?
