– Наших дітей ми виховували сумлінно, вкладали в них все до останньої копійки, економили на чому могли, – розповідала жінка похилого віку. — Наші сини та дочки живуть окремо від нас, — продовжив її чоловік. – Свого часу ми купили для старшої дочки гарну квартиру. Багато років копили на неї гроші, – перебила чоловіка жінка, – а коли ми з Андрієм обидва вийшли на пенсію, квартиру віддали молодшій дочці, щоб усе було чесно і кожна родина мала свій куточок. Після цього ми самі переїхали жити у невеликий будиночок у Підмосков’ї. Там свіже повітря, невеликий город. Ми вирішили, що ще триматимемо собі курей і матимемо невелике господарство, – розповіла жінка. – А зараз ми тримаємо тут невелику ферму: кролики та кури… – додав її чоловік.
– Незважаючи на всі наші старання та жорстку економію, сьогоднішньої пенсії нам не вистачає. Доводиться платити за світло і газ, часто ходимо в аптеку, тому що ми вже давно постаріли, мінімальної пенсії ледве вистачає на життя, так що… ви, напевно, самі розумієте, як справи на даний момент, – сказала жінка, – наші син і дочки чудово про це знають, вони також чудово розуміють, як ми живемо з чоловіком, але ніхто і ніколи не пропонував нам свою допомогу. – Син вдає, що взагалі не розуміє натяків, коли ми з дружиною починаємо скаржитися, – зазначив чоловік. – Наша дочка стала сама скаржитися, що ледве платить за квартиру, бо комунальні послуги нині дорого коштують, та так дорого, що вона навіть ремонту зробити не може, грошей на нього немає, – жінка знизала плечима.
– Мені їх, звичайно, шкода, бо вони мої діти і я хочу, щоб їхнє життя було щасливим, але щороку вони з сім’ями їдуть кудись за кордон відпочивати на дорогі курорти, тож у них все не так уже й погано. , насправді, – додав чоловік. – Наша сусідка каже, що її діти щомісяця платять за її комунальні послуги, вони часто привозять їй делікатеси та якісні продукти, а щороку відправляють її до дуже гарного санаторію. Я дивлюся на її життя з білою заздрістю, – додала жінка. — Ми ж так допомагали нашим дітям, а віддачі від них абсолютно ніякої… — сказав її чоловік сумно, — незабаром прийдуть морози, а в нас скінчилися дрова. Топити піч нічим. У будинку холодно, тому що я топлю зозулиними полінами всього пару годин на день. Я не раз натякав про це дітям, що нам скоро нема чого топити. А від них немає ні дров, ні грошей.
