Надворі було майже літо, і тепло сезону відчувалося всюди. Однак у нашому маленькому сільському будинку атмосфера була тихою та похмурою. Мій батько покликав мене, свого сина-підлітка, до себе і промовив слова, які залишаться зі мною назавжди. -Синку, послухай мене, – почав мій батько, міцно обіймаючи мене. -Ти все ще молодий, але не настільки, щоб не розуміти, що я маю залишити вас усіх. Це Божа воля. Мій час настав. Коли я піду, ти маєш залишитися за старաого. Не nлач, бо нічого не можна змінити. Допомагай своїй матері, підкоряйся їй, не завдай шкоди своїй сестрі і заступайся за неї. Я знаю, ти сильний…
Він зробив паузу на мить. Йому важко було говорити. – Крім того, сину мій, я прошу тебе вчитися і зробити кар’єру, про яку я колись мріяв. Ти знаєш, що я маю на увазі. І ще дещо. Мама ще молода. Коли мене не ста не, вона може зустріти чоловіка. Не заперечуй, синку. Ставися до цього незнайомця як до свого рідного дядька і дбай про свою молодшу сестру. -Я все зроблю. Я любитиму і маму, і сестру, і я нікому не дозволю завдати їм шкоди. І я навчатимусь, як ти і просив.
Після сме рті мого батька ми з матір’ю щосили намагалися звести кінці з кінцями. Нам допомагали наші родичі по обидва боки, але все одно було важко. Мати багато працювала, бралася за додатковий підробіток, щоб забезпечити нас, тоді як я ходив до школи, а потім почав працювати. Минали роки, і все ставало краще. Зарплата моєї матері зросла, і я знайшов постійну роботу. Пам’ятаю, як моя мати завжди штопала шарф, який я подарував їй на свою першу зарплату.
