У минулому Олег завжди почував себе самотнім і марним у світі через те, що його кинула мати та кинули у притулку. Він почував себе білою вороною серед своїх однолітків, які завжди сміялися і жартували з нього. Пізніше хлопець влаштувався працювати вантажником, що було складно, але йому платили достатньо, щоб винаймати однокімнатну квартиру. Хлопець був щасливий мати власне житло і не жити у гуртожитку чи ділити кухню із сусідами. Проте одного разу начальник викликав Олега в офіс і повідомив, що компанія збанкрутувала та його звільняють.
Олег хвилювався, бо йому треба було заплатити за квартиру через три дні, а заощаджень у нього з його зарплатою їх не було. Начальник ще й сказав, що вони затримають зарплату за останній місяць і виплатять її пізніше, що лише посилило його занепокоєння. Почуваючись втраченим і не знаючи, що робити, Олег вирушив у парк, щоб поміркувати. До нього підійшов чоловік і спитав, чи не сталося що. Олег розповів чоловікові про свої проблеми і вони трохи поговорили тоді.
Чоловік, дідусь похилого віку, запросив Олега до себе додому на чай, той погодився і в результаті полагодив щось у будинку чоловіка, який жив один і не мав родини. Зрештою, дідусь запропонував Олегу жити з ним, і той з радістю погодився, бо йому треба було з’їхати зі орендованої квартири. Живучи з дідусем, Олег намагався якнайбільше допомагати йому по дому. Якось дідусь сказав хлопцеві, що збирається оформити на нього свій будинок. Олег був здивований, але вдячний за доброту діда та за те, як він став для нього батьком. Олег був щиро вдячний долі за те, що вона звела його з добрим дідусем, який став його рідною людиною.
