Стас одружився з Ніною за коханням. Взяв її із дворічним сином, Ігорем. Обіцяв, що дбатиме про хлопчика, як про рідного… Стас твердо дотримувався своєї обіцянки. Навіть незважаючи на те, що Ігор з дитинства був норовливою дитиною. А з народженням братів, Андрія та Сергія, став більш некерованим. Але Стас, пам’ятаючи свою обіцянку, виконував усі хотілки пасинка. У школі Ігор вчився абияк… Стас влаштував пасинка в інститут, оплачував йому навчання, а також платив за курсові, за заліки, за позитивні оцінки на іспитах. Не встигнувши отримати диплом, Ігор вирішив одружитися. І знову Стас його підтримав: сплатив весілля, купив пасинку великий будинок із солідною земельною ділянкою… Стас влаштував Ігоря на добру роботу…
Потім Ігор захотів машину, Стас і цю вимогу виконав… Все зробив, щоб Ніна була задоволена чоловіком. Два роки тому Ігор прийшов до матері та вітчима з новою вимогою – хоче новий будинок. – Потерпи трохи, синку, от поставить батько будинки твоїм братам, і за твій візьметься, – сказала Ніна. – Батько?! Батько зі мною так би не обійшовся! У моїх друзів триповерхові будинки, а маю одноповерховий. Навіщо Андрію та Сергію будинки? Вони ще не одружені. – Ти вже сам заробляєш. Почни будівництво, а я допоможу, – сказав Стас. – Моєї зарплати мало. Міг би влаштувати мене на роботу і з більшою зарплатою, – сказав Ігор, і пішов. Гірко було чути Стасу такі слова. І це за все добро, то він зробив пасинку.
Але кохана дивилася на нього з надією, і Стас вкотре упокорив свою вдачу. – Гаразд, закінчу будинки молодших, візьмуся за його дім… Минуло півтора роки. Ніни після хвороби вже два місяці, як немає. Ігор прийшов до Стаса. – Вітчим. Настав час мені новий будинок будувати і машину нову купити. – Хіба я повинен тобі будувати будинок? – нахмуривши брови, спитав Стас. – Але ж ти мамі обіцяв! – Мамі, але не тобі. – Ти ж мій батько. – А щойно назвав мене вітчимом. – Ти ж мене дитинства ростив! – І ні в чому ти відмови не знав. І як ти цим скористався? Ніяк. Тільки знаєш, що вимагати. Втомився я від тебе. Іди. У мене два сина. Мені про них дбати треба…
