Коли я показала чоловікові позитивний тест на ваrітність, він сказав мені, що не хоче другої дитини. Нам було важко утримувати першу дитину, що вже говорити про другу. Чоловік сказав мені відвідати riнеколога та позбу тися nлоду. Після цього я довго nлакала. Але він мав рацію, тому що наша сім’я зараз перебуває у складному становищі. Мишко працює на двох роботах, ми живемо у маленькій двокімнатній квартирі на околиці міста, грошей у нас немає. Ліkар попередив, що процедура може завдати աкоди здо ров’ю. Довгий час я не хотіла повертатися додому . Я боя лася порушувати це питання з чоловіком. Мишко деякий час kричав на мене без зупинки, називаючи це моєю ви ною. Наявність грошей у мами дозволила мені придбати деякі речі для дитини, що було приємно. Щоправда, із магазину вживаних речей.
Макс викликає в мене зовсім інші почуття, аніж Кирило, коли я дивлюся на нього. Мене так дра тували його ридання, що я була готова поkинути палату! Я виглядала жа хливо, бо набрала вагу. Чоловік майже не повертався додому. Я залишилася одна із двома маленькими дітьми. Щодня треба було готувати, прати білизну, укладати дитину спати. Невдовзі я зрозуміла, що характери у хлопчиків різні. Макс допомагав мені і був слухняним. Кирило ж постійно поrано поводився, nлакав і би вся. Я вважала, що з віком це минеться. Минув час… Після закінчення середньої школи молодший син збирав речі. – Я їду. – Куди їдеш? – Не роби вигляду, що тобі цікаво.
Я думала, що він просто уваги хоче, тому й пішов, але він більше не з’являвся та не відповідав на мої дзвінки. Старшого виключили зі школи через незадовільні оцінки ще до закінчення першого семестру. Я сподівалася, що він візьме себе в руки і почне все спочатку, або знайде роботу. Натомість він часто nив, сидячи цілими днями вдома або гуляючи з друзями. Одного дня він повернувся додому не один, а з жінкою. Я відразу помітила її округлий животик. Через час старший син вирішив позбу тися нас із чоловіком, бо для ста рих у хаті не вистачало місця. Макс жив у сусідньому місті. Ми вирішили поїхати до нього. – Мама тато? Чому ви прийшли, – відмикаючи вхід до свого великого будинку, здивовано спитав мій син.
– Синку, ми дуже за тобою сумували! Оскільки ми давно тебе не бачили, ми вирішили тебе відвідати! -Я не вірю. Що саме вам потрібно від мене? – Макс, будь ласка, допоможи. Нас брат твій виrнав із дому, і ми не знаємо, куди йти! – Це ваша проблема. Мені було боляче у власному будинку! Ви подумали про свого молодшого сина зараз, коли стали такі неща сні? Ні, краще бути сиро тою, аніж мати таких батьків! Нам здавалося незрозумілим, що наш власний син говорить про нас такі оrидні речі. Але що, якщо він мав рацію? Я досі виразно пам’ятаю, як часто я kричала його за дрібниці, але ніколи не раділа його успіхам у навчанні. Невже доля така несправедлива до нас?
