До Італії, на заробітки, я поїхала дуже давно. Тоді жінки з України так масово не їздили туди на роботу, тому коли я приїжджала до села, мене вважали справжньою багачкою. Ніхто навіть не підозрював, як там тяжко працювати і чого коштували мені ті гроші. Дивились на результат. Люди не бачать, як ти досягаєш чогось, через що доводиться проходити, а просто дивляться на зароблені гроші, одяг, машини і заздрять, навіть не підозрюючи, як все важко дається. Я завжди казала, що працюю на цих заробітках лише заради своїх дітей, а в мене їх троє: 2 сини та дочка. Роки пролетіли швидко, діти виросли, кожен має свою сім’ю. За ці роки я кожному купила по квартирі, весілля всім своїм дітям справила.
Вирішила заробити собі щось і повернутися додому. На цей раз грошей своїм дітям, як завжди, я не дала, просто привезла гостинці, онукам іграшки, гроші вирішила відкласти собі, залишити на майбутнє. Діти здивовано дивилися на мене, бо кожен мав свої плани на мої гроші, які я мушу, на їхню думку, їм дати. Але я вирішила, що цього разу давати нікому нічого не буду, відремонтую для себе мамину стареньку хатину і залишу гроші нам з нею на життя, адже мені її доглядати. Погостювавши у дітей, я поїхала в село, дуже скучила за мамою, поспішала порадувати її, що залишусь, що їхати вже нікуди не буду, що вона тепер більше ніколи не буде одна.
При цьому, я розуміла, що мама – це єдина моя рідна людина, яка буде радіти такій новині. Слідом мені подзвонила дочка, просила грошей, щоб відкрити свій бізнес. – Мені теж треба жити на щось, поки шукаю роботу, – сказала я. – Так їдь до Італії! – сказала вона – Ні. Вік уже не той… Дочка зі мною навіть не хоче спілкуватися, образилася. Що вже про синів говорити. Хіба такої подяки я заслужила за роки важкої праці? Тільки мама радіє, що я залишаюся вдома, їй так добре зі мною, а мені з нею. Але, що на мене чекає на старості років? Хто доглядатиме мене?
