Хресна мати Марії, Ірина, відвідала її будинок у селі під час чергових канікул. Ірина прожила в Італії 15 років і повернулася до свого рідного міста. Марія була рада бачити її, і жінки просиділи, вдаючись до спогадів про минуле – до пізнього вечора. За останні два десятиліття село значно змінилося. Будинки росли як гриби, і кожна ділянка була великою і добре облаштованою. Жінки їхали до Італії на заробітки, бо в селі не було змоги знайти роботу. Ірина була однією з перших, хто виїхав, залишивши тут свого чоловіка та трьох дочок.
Чоловік не противився її від’їзду, та й Марія погодилася за необхідності наглядати дітей Ірини. Через 15 років доньки Ірини виросли та вийшли заміж, бабуся поме рла, а чоловік розлу чився з нею та пішов до іншої жінки. Ірина вирішила поки не повертатися до села і продовжувала старанно працювати, щоб заробити гроші. Було прийнято, що жінки посилали гроші своїм сім’ям, а чоловіки використовували їх для будівництва будинків, високих парканів, садів та городів.
Ірина спочатку накопичувала гроші, але пізніше почала відправляти їх додому, щоб дочка та зять могли збудувати їй будинок. Ірина купила двом іншим своїм дочкам по однокімнатній квартирі кожній, до яких вони переїхали після весілля. Ірина планувала жити зі своєю старшою дочкою, коли повернеться до села. Однак поведінка дочки в день народження Ірини змусила її відчути себе небажаною у власному домі. Марія втішила її, сказавши, що діти завжди хочуть жити окремо, хоч би як сильно їм не допомагали батьки. Але обом було гидко на душі від того, що не цінувалися праця та відданість.
