У дитинстві моя колишня дружина Лілія ніколи не мала батьків. У неї були тільки дідусь та старша сестра Люба. Мої власні батьки багато пили, і це їх розоряло, тому моя сім’я теж не була ідеалом. Я знав, що Ліля часто скаржилася на сестру, бо намагалася її контролювати повністю і змушувати робити все, що вона вважала за потрібне і правильне. Якось Люба зателефонувала мені і запитала, де можна зняти дешеву квартиру на кілька днів. Її чоловік був госпіталізований, і поїздка з села туди й назад коштувала б дорого і зайняла багато часу. Я запропонував їй приїхати до нас, але вона відмовилася, сказавши, що Ліля не дозволить.
Я переконав її, що вона не турбуватиме нас і що нас навіть удень не буде вдома. Коли до нас приїхала Люба, Ліля здивувалась і не зустріла сестру з ентузіазмом. Натомість вона запитала, чому та прийшла так пізно. Я пояснив ситуацію, але Ліля розгнівалася, сказавши, що у нас будинок, а не притулок. Вона звинуватила мене в тому, що я запросив Любу, не порадившись із нею, і що наступного разу вся її родина приїде в гості. Я намагався її заспокоїти, але дружина продовжувала ще образливішими словами.
Люба запропонувала піти, але я зупинив її, сказавши, що вона не турбуватиме мене у моїй власній квартирі. Ліля, однак, образилася і пішла з дому сама. Коли дружина повернулася, я вже зібрав її речі та сказав, що нам треба жити окремо. Я не міг бути з нею в одному будинку після того, як вона обійшлася зі своєю сестрою. У Лілі не було нікого ближче, ніж Люба у цьому світі, а вона вчинила з нею так жахливо. Мені було ніяково і шкода Любу. Я знав, що більше не зможу дивитися на Лілію так, як раніше, і вважаю, що я зробив правильний вибір.
