У моєї сусідки Галини було дуже важке життя. Вона вийшла заміж за коханням, але її чоловік по мер лише через рік після весілля, залишивши її спустошеною і без віри у майбутнє. Галина з головою пішла в роботу, щоб відволіктися від бо лю, але згодом вона ставала все більш ізольованою і уникала світу. Єдиною радістю в житті Галини була її племінниця Олеся, до якої вона ставилася як до рідної доньки. Вона роками накопичувала на освіту Олесі та регулярно давала їй гроші.
З наближенням Галини до пенсійного віку вона все більше турбувалася про самотність. Вона сподівалася, що Олеся подбає про неї, бо в її житті більше нікого не було. Коли Олеся вийшла заміж, Галина віддала їй усі свої заощадження – і навіть свій будинок, переїхавши до села. Спочатку Олеся часто відвідувала тітку, але поступово вона перестала приходити так часто, стверджуючи, що надто зайнята.
Галина якось дізналася, що Олеся продала подарований будинок, переїхала з чоловіком до іншого міста і не збиралася повертатися. Жінка була спустошена, дізнавшись, що її сестра приховала від неї цю новину. Тепер вона була одна, без дому та грошей. Вона зрозуміла, що надто довіряла своїй сім’ї, і тепер їй не було до кого звернутися. Галина жалкувала, що повністю довірилася своїм родичам. Адже в її житті могла б бути одна людина, хоч і не родич, яка залишилася б з нею на все життя.
