Коли я був молодший, я познайомився з дівчиною на ім’я Інна. Ми жили з нею в одному гуртожитку, так і познайомились Минули роки, і ми з Інною потоваришували. Зрештою ми почали зустрічатися на четвертому курсі. Ми були щасливі разом чотири роки, але Інна завжди говорила, що нам потрібно більше часу, щоб перевірити наші стосунки, перш ніж одружитися. Якось Інна зникла.
Після трьох днів пошуків вона нарешті зв’язалася зі мною і сказала, що її мати дуже хво ра і їй треба повернутися до свого села. Я запропонував допомогу, але вона відмовилася. Ми попрощалися і наші стосунки закінчилися на такій сумній ноті. Минуло п’ятнадцять років, і я зустрів свою дружину Ніну. Ми одружилися через рік знайомства, і зараз у нас двоє дітей, які навчаються у старшій школі. Нещодавно в мене в селі зламалася машина, і я постукав у перші двері.
На мій подив, двері мені відчинила Інна. Вона виглядала старшою за свій вік і зму ченою, але відразу впізнала мене. Після короткої розмови вона сказала мені, що розлу чилася з чоловіком і не має дітей. Вона, до речі, працювала вчителем. Я пошкодував її і побажав їй сили та витримки. Ми попрощалися, і я повернувся до сім’ї. Хоча мені було жаль Інну, мої старі почуття до неї пішли, і це сталося з її вини.
