У мене є старий друг на ім’я Іван, який заблокував своїх батьків усюди – у телефоні та в соціальних мережах. Якось, коли мати прийшла до нього на роботу, Іван зателефонував охоронцям і попросив їх викликати nоліцію, заявивши, що він си рота, і що ця жінка йому ніхто. Іван ріс зі своєю бабусею з того часу, як йому виповнилося три роки: тоді його знайшли одного вдома з черствим шматком хліба в руках.
Батьки поkинули його в дитинстві, і в дорослому житті відвідували його всього кілька разів на рік, щоб зайняти грошей, які так і не повернули. Вони ніколи не дбали про те, щоб забезпечити Івана, та й самі завжди відмовлялися працювати. Іван досяг успіху в навчанні, вступив до університету і знайшов хорошу роботу. Однак, коли померла його бабуся, він ще більше розлютився на своїх батьків.
Він намагався помиритися зі своєю матір’ю, яка обіцяла почати все спочатку, але вона безвісти зникла після того, як Іван дав їй грошей на оплату пам’ятника своїй бабусі. Коли його мати повернулася і знову попросила грошей, Іван уже відмовився з нею якимось чином контактувати. Будучи свідком його драми, я часто ставив собі питання, як би я ставився до рідної матері, якби був на місці Івана. І невдовзі зрозумів, що навіть думати про це боляче.
