Коли золовка з дітьми попросила пожити у нас, я відразу погодилася. Але згодом я помітила, що вона стала наха бніти, і одного разу я вже не стрималася.

ПОЛИТИКА

Наприкінці минулого лютого сестра мого чоловіка, Наталя, зателефонувала нам і попросила пожити з нами, бо вони не відчували себе у безпеці. Ми живемо в селі, тож одразу погодилися взяти її до себе. Наталя давно була у розлученні та самостійно виховувала двох своїх дітей. Її чоловік залишив їй двокімнатну квартиру та платив добрі аліменти. Ми допомагали, підтримували її та її дітей, і вони стали частиною нашої родини. Проте останнім часом Наталя почала сприймати все як належне.

Вона не бралася за жодну роботу і поводилася так, ніби була почесною гостею в будинку. Незважаючи на те, що у Наталії колись був приватний будинок, велика ферма та садок, вона не допомагала ні з якою роботою, посилаючись на своє міське походження. Спочатку мені було шкода її, але минув час, квартира була ціла, всі її сусіди жили у своїх будинках, але вона не хотіла повертатися.

Вчора, коли ми копали картоплю, Наталя навіть не вийшла на город. Не витримавши, я сказала їй, що вона повинна допомагати нам із роботою, оскільки ми дуже допомогли їй та її дітям. Наступного ранку вона не вийшла до сніданку, але я нагодувала її дітей. Мій чоловік розлютився і сказав, що я маю вибачитися, але я не хотіла цього робити, бо відчувала, що Наталя користується нашою гостинністю. Я досі не впевнена, що в чомусь винна.