Моя сестра Світлана одружилася 13 років тому і переїхала до Італії зі своїм чоловіком. Незважаючи на те, що Світлана жила краще за наших батьків, вона ніколи не допомагала нам фінансово, та й моя мати ніколи не чекала від неї цього. Вона надсилала нам посилки всього один або два рази на рік, у яких були в основному продукти харчування та одяг. За ці роки ми відвідували її три рази, але залишалися недовго, бо знали, що життя в Римі дороге. Після початку жахливих подій у нашій країні Світлана занепокоїлася за нас і попросила нас приїхати до неї.
Ми змогли поїхати тільки на початку літа, тому що ми з мамою обидві були вчителями. Світлана та її чоловік щойно купили будинок, і вони розрахували всі витрати, щоб бути впевненими, що зможуть собі це дозволити. Спочатку, коли ми приїхали, все було чудово, але ближче до кінця нашого перебування я підслухала розмову між Світланою та її чоловіком. Він був незадоволений тим, що ми мешкаємо у них так довго, і навіть підрахував, що ми зобов’язані були платити їм вісім євро на день за наше проживання.
Я була приголомшена і вирішила поїхати, хоча планувала залишитись в Італії, адже вивчала мову протягом останніх двох років. Перед від’їздом я залишила 800 євро в тумбочці Світлани як оплату за наше проживання протягом трьох місяців. Коли я повернулася додому, Світлана подзвонила мені і подякувала за гроші, сказавши, що в них якраз не вистачало на купівлю нового дивана. Невже гроші для моєї сестри стали важливішими за сімейні стосунки? Не хочеться в це вірити.
