Микита все своє життя провів у своєму селі, тому, коли він приїхав до обласного міста вступати до інституту, його одразу вразили великі будинки та барвисті магазини. Закінчивши одинадцятий клас, він працював із сільськими жителями, будував будинок для багатих людей та заробляв 20 тисяч – на його думку, великі гроші. Частину грошей він віддавав своїй матері, яка не мала іншого джерела доходу, крім їх саду та ферми. На решту він купив телефон і якийсь одяг, залишивши останні гроші на перші десять днів у місті, сподіваючись за цей час заробити ще трохи. Але перші гроші вже закінчилися, а він все ще не знайшов місця для ночівлі.
Якось знайома жінка порадила йому вирушити на околицю міста, де здавалося багато квартир; він витратив годину на пошуки потрібного району, але так і не зміг його знайти. Почався дощ, і він натрапив на літнього чоловіка, який упав і не міг підвестися . Микита допоміг йому і запропонував відвезти його додому, оскільки той не міг пересуватися. Їм знадобилося двадцять хвилин, щоб дістатися квартири старого, яка виявилася трикімнатною – і дуже старою. Старий, Василь Гаврилович, запросив Микиту випити чаю та перекусити. Микита дізнався, що Василь був самотній.
Вони поговорили про своє життя і про те, звідки вони родом, і Микита дізнався, що Василь виріс у тому селі, що й він. Переночувавши з Василем вкотре, Микита продовжив жити з ним, і вони стали близькими друзями. Микита складав іспити і ходив з Василем по магазинах, а вечорами вони говорили про своє життя. Коли Микита дізнався, що його прийняли до інституту, Василь запропонував йому пожити з ним, доки він навчається. Якось Микита запропонував Василеві поїхати до рідного села побачитися з родиною, і Василь погодився.
Вони провели в селі два тижні: Микита доглядав сад і двор, а Василь, як міг, допомагав по господарству. Василь та Микита також відвідали своїх друзів дитинства та прогулялися селом. Оскільки їхнє перебування в селі добігало кінця, Василь та Микита пообіцяли підтримувати зв’язок і незабаром знову побачитися. Василь дав Микиті грошей, щоб він приїхав відвідати його у листопаді зі своєю родиною, і вони пообіцяли щодня розмовляти по відео. Повернувшись до міста, Микита розпочав своє студентське життя та завдяки допомозі Василя влаштувався на роботу програмістом.
