Нещодавно не стало моєї першої свекрухи, а незадовго перед нею-другої. Мої діти ри дали захлинаючись за другою бабусею, а на других nохоронах вони ні сльозинки не впустили. А все через різницю у відносинах бабусь до них. У перший раз я вийшла заміж по любові. Я була зовсім молоденькою і не знала, що потрібно вибирати людину не за красою, а за характером, адже жити нам не з красою в кінці кінців. Так от. Цілий рік я терпіла знущання свекрухи по відношенню до мене. Вона не допомагала мені по дому, навпаки, розкидала речі там, де я недавно забралася, тим самим, виводячи мене з себе.
Вона сміялася, коли чоловік допомагав мені, наприклад, мив посуд після вечері, коли я засинала на ходу. Я терпіла свекруху, адже думала, мовляв, я в її будинку чужа, їй потрібен час, щоб до мене звикнути а ось своїх онучок вона полюбить… Коли у мене народилася дочка, свекруха лише з новою силою почала наді мною знущатися, але до мене підключила і мою донечку. Вона говорила, що у неї можуть бути онуки тільки від дочки, а від сина, тобто від мене, вона нікого не приймає в рідні. Так свекруха могла укласти дітей дочки, а моя дочка засипала сама на дивані у вуличному одязі.
Бабуся готувала її сестрі і братові смачні сніданки, дарувала солодощі, а їй – хліб з маргарином в кращому випадку. Ось цього я не стерпіла і незабаром подала на розлучення, адже скільки б я чоловікові не скаржилася, він знизував плечима і говорив, мовляв, а що я можу вдіяти, це моя мати… Загалом, ми розлу чилися, і через два роки я вийшла заміж вдруге. Цього разу мені пощастило більше. Свекруха прийняла моїх дітей як своїх. Вона взагалі різниці між своїми і рідними не ставила, а до мене ставилась, як до доньки. Мабуть, розлу чення-найкраще рішення в моєму житті.
