Моя тітка Галина зараз живе сама в селі, і мені її не може не бути шкода. Вона вже не молода, і життя у неї непросте. Раніше в неї було гарне життя, але тепер усе, здається, перевернулося з ніг на голову. На жаль, нікому навіть купити їй хліба. Найближчі родичі давно не відвідували тітку Галину. Іноді до неї приїжджає лише соціальний працівник, а й то лише двічі на тиждень на кілька годин. Вона приносить воду, дрова і може зварити суп чи кашу. Це небагато, але хоч щось. Життя тітки Галини не завжди було таким. Вона одна виростила двох дітей – сина та дочку, після того, як не стало її чоловіка.
Їй було важко, але вона впоралася. Однак, коли її діти виросли та обзавелися сім’ями, тітка Галина дала зрозуміти, що хоче, щоб дочка дбала про неї в старості. Вона облаштувала свій будинок для дочки, але всі продовжували жити як і раніше. Але все пішло не так добре, як планувалося. Дочка тітки Галини, Тамара, вийшла заміж та переїхала з чоловіком до Польщі по роботі. Вони навіть взяли кредит, щоби купити власну квартиру. Цього року Тамара не відвідувала свою матір в Україні, і невідомо, коли вона зможе це зробити. Тітка Галина зателефонувала синові і попросила його дружину подбати про неї, запропонувавши натомість половину пенсії.
Але її син відмовився, сказавши, що ніхто й у селі не піклуватиметься про неї за такі мізерні гроші. Він запропонував тітці Галині зателефонувати дочці або знайти якусь відчайдушну доглядальницю, яка була б готова горбитися за копійки. Мені шкода мою тітку, але я частково згодна з її сином. Несправедливо чекати, що його дружина подбає про його матір, особливо коли вони живуть далеко і мають турботи про власне життя. Настав час для тітки Галини взяти на себе турботу про себе, чи то викликати дочку, чи пошукати когось, хто міг би допомогти.
