Мене з дитинства виховували скромною та ввічливою, такою ж я виховала так і свою дочку Лілію. Втративши чоловіка Михайла через підступну хво робу, ми з Лілею жили скромно у своїй трикімнатній квартирі. Пізніше Лілія знайшла підробіток під час навчання, а минулого року познайомила мене зі своїм хлопцем Романом. Він виявився добрим хлопцем, але його батьки – зовсім інша історія. Вони були грубі, говорили тільки про гроші і хвалилися своїм багатством.
Під час підготовки до весілля родичі чоловіка наполягали на екстравагантному весіллі, що змусило мене неабияк понервувати. У день весілля першими виступили батьки нареченого, побажавши молодятам розкішного життя та подарувавши їм спальний гарнітур. Вони також запропонували свій будинок для проживання молодят. Коли підійшла моя черга говорити, я побажала парі щасливого життя і вручила їм ключі від двокімнатної квартири, яку ми купили з чоловіком кілька років тому.
Я не хотіла, щоб Лілія відчувала, ніби вона все ще живе у зйомній. Я не хотіла змагатися зі сватами, але я також не хотіла, щоб Лілія відчувала себе неповноцінною. У результаті Лілія та Роман були вдячні за квартиру та вирішили жити там. Щодо мене, я була рада бачити, що моя дочка почала новий розділ у своєму житті, і я сподівалася, що її родичі почнуть нарешті цінувати смиренність і доброту.
