Все своє життя я пропрацював двірником – робота, яка часто потребує великих фізичних зусиль і не дуже цінується багатьма. Однак завдяки своїй роботі я отримав від держави трикімнатну квартиру, що було величезним досягненням для мене та моєї дружини. Незважаючи на труднощі, ми були щасливі разом, і ми обидва багато працювали, щоб забезпечити нашу доньку Даринку всім необхідним. Даринка росла розумною, працьовитою особистістю, яка завжди простягала нам руку допомоги.
Здавалося, що час пролетів непомітно, коли вона зустріла і вийшла заміж за Макса, який теж був єдиною дитиною. Незабаром хлопці зрозуміли, що хочуть жити самостійно, та знайшли орендовану квартиру. Ми були раді за них і намагалися підтримати їх чим могли. Однак, під час розмови з батьками нашого зятя все пішло не так. Сваха натякнула, що ми не робимо достатньо, щоб підтримати нашу дочку та її сім’ю.
Вона запропонувала віддати нашу квартиру дочці, незважаючи на те, що ми вже були на пенсії. Вона виправдала це так, що у нас була дача, і ми могли із задоволенням проводити час там. Після спекотної суперечки ми з дружиною обговорили ситуацію та подумали про те, щоб обміняти нашу трикімнатну квартиру на меншу. Ми подумали, що для сім’ї нашої доньки краще житиме у більшій площі.
Однак, коли ми поділилися своєю ідеєю з Даринкою, вона сказала, що й чути про це не хоче, знаючи, як важко ми працювали над квартирою. Гірше того, наш зять теж вирішив, що ми маємо віддати їм нашу квартиру, що нас дуже розлютило. Адже ми все життя працювали, щоби заробити на своє житло, і не хотіли залишати його комусь іншому. Хоча ми розуміли, що колись квартира належатиме нашій дочці, ми все одно хотіли насолоджуватися володінням нею якомога довше, і дочка нас у цьому повністю підтримувала.
