Ідея відплатити добром за добро широко поширена, але не завжди виходить так, як ми очікуємо. Я зрозуміла це на власному досвіді. Сестра мого чоловіка, Олеся, була ваrітна другою дитиною і попросила мене доглянути її старшу дочку кілька днів, поки вона буде в ліkарні. Я не змогла відмовити та погодилася допомогти. Перед відходом Олеся наполягла на тому, щоб я взяла у неї дві тисячі гривень на потреби її дочки. Я не хотіла брати гроші, але вона наполягала, і погодилася.
За час відсутності Олесі я витратила тисячу гривень на подарунки та необхідні речі для її доньки, а решту повернула, коли вона повернулася. Коли ми приїхали забирати її з полоrового будинку , ми з чоловіком приготували ліжечко, купили постіль для малечі та влаштували для всіх невелике свято. Проте все пройшло не так гладко, як планувалося. За столом Олеся зажадала від мене повернути дві тисячі гривень, які вона мені дала, сказавши, що не чекала, що я візьму гроші.
Свекруха приєдналася, кричала, що я беру гроші у матері-одиначки. Тільки мій чоловік захищав мене, знаючи, що я витратила гроші на потреби її дочки. Мені було прикро, що ніхто навіть не подякував мені за турботу про її дочку, купівлю ліжка та організацію свята. Було також прикро бачити, що мої добрі справи не оцінили, а люди, яких я вважала за близьких, не виявили жодної подяки. Я зрозуміла, що не завжди достатньо робити добро для інших, оскільки вони не завжди можуть це оцінити.
