Як передові мікробіологи, ми з дружиною були віддані своїй кар’єрі. Однак коли два роки тому ми стали батьками, все змінилося. Я був радий новому етапу життя, але моя дружина Вікторія – ні. Через небезпечний характер нашої роботи моя дружина була відсторонена від професійних обов’язків на час декретної відпустки. Будучи трудоголіком, вона була незадоволена цим і на початкових термінах ваrітності навіть подумувала позбавитися нашої дитини, щоб зберегти роботу. Я намагався заспокоїти її та пообіцяв допомогати їй надалі.
Після полоrів Вікторія страждала від післяпологової деnресії і насилу пристосовувалася до нового життя. Дружина сприймала нашу дочку як тягар і звинувачувала її у всіх своїх проблемах. Коли мене підвищили на посаді, її психічний стан ще більше погіршився. Вона зви нуватила мене в тому, що я навмисне обійняв її посаду і принизив її. Коли мене відправили у США, я запропонував поїхати всім разом, але дружина відмовилася. Я записав її до психотерапевта, але лікування виявилося неефективним.
За тиждень до від’їзду дружина застала мене зненацька, подавши заяву про розлу чення і відмовившись піклуватися про нашу дочку. Я спробував напоумити її, але вона була непохитна. Мені довелося забрати нашу дочку із собою у США, і моя мама супроводжувала нас, щоб хоч якось допомогти. Вікторія повернулася на колишню роботу і зосередилася на тому, щоб довести, що вона краща за мене. Хоча вона професіонал і передовий фахівець, вона не жінка, не мати і дружина. За ці роки вона навіть не подумала про нашу дочку.
