Маргарита чимось серйозно турбувалася, і це помітила її сусідка Зіна. Та запропонувала покликати дітей Маргарити, щоб заспокоїти її, але Маргарита сказала, що вже багато разів дзвонила їм. Ніна не відповідала, Микола завжди був зайнятий, а Наталка навіть лаялася, стверджуючи, що мати її постійно відволікає. Зіна дивувалась і не могла зрозуміти, як таке можливо. Маргарита вирішила розповісти сусідці історію свого життя. Виявилося, що ніхто з дітей не був її рідним.
Вона познайомилась із Віктором, коли працювала в магазині. Віктор був гарним чоловіком і гарним годувальником для своєї сім’ї, але після смерті дружини він залишився один із трьома дітьми. Рита поспівчувала йому і запропонувала допомогу. Вона часто відвідувала їх та любила дітей Віктора, як своїх. Незважаючи на несхвалення колег, Рита продовжувала допомагати Віктору та його дітям. Віктор відповів взаємністю на почуття Рити, і вони покохали одне одного.
Вони продали свої квартири та збудували будинок у селі, де щасливо жили зі своїми дітьми. Однак Віктор захво рів, внаслідок чого пішов із життя. Рита відчувала себе самотньою і покинутою прийомними дітьми, які відвідували її лише зрідка. Коли Рита захво ріла, вона знала, що ніхто з дітей не допоможе їй. Вони тільки й чекали на можливість продати будинок. Тому Рита написала листа своїм прийомним дітям, в якому висловила своє кохання і те, як сильно вона хоче, щоб вони були щасливі.
Вона також згадала, що згодна, щоб вони продали будинок, якщо це зробить їх щасливими. Микола, Наталка та Ніна прочитали листа і відчули себе винними в тому, що не відвідували Риту. Вони приїхали разом і вибачилися за свою поведінку. Обіцяли часто відвідувати її та крок за кроком виправляти свої помилки. Рита була у нестямі від радості та полегшення, що діти повернулися в її життя.
