Ксенія Іллівна, доросла жінка, ніколи не любила свого зятя Ігоря, за якого її дочка Надя вийшла заміж вісім років тому. Вона вважала, що він недостатньо гарний для її дочки, яка була спортсменкою та відмінницею – із сім’ї, яка вкладала гроші у її освіту. Ігор, навпаки, був із простої родини і був на вісім років старший за Надю. Хоча він уже був одружений, він не мав ні дітей, ні майна від попереднього шлюбу.
Коли Надя народила їх першу дитину, а потім і другу, Ксенія була незадоволена тим, що вони живуть на орендованій квартирі. Її несхвалення лише посилилося, коли Надя стала єдиним годувальником сім’ї після звільнення Ігоря з роботи. Надя хотіла повернутися на роботу, але часті хво роби сина заважали їй. Подружжя важко зводило кінці з кінцями, маючи одну зарплату і двох маленьких дітей.
Зневірившись, Надя попросила Ксенію дозволити їм переїхати в хорошу двокімнатну квартиру, що дісталася їй у спадок. Однак Ксенія відмовила, сказавши, що не хоче, щоб зять жив у цій квартирі. Вона не хотіла нікого пускати туди і навіть не хотіла здавати її в оренду. Незважаючи на те, що дочка відчайдушно потребувала допомоги, вона не могла змусити себе допомогти через неприязнь до Ігоря.
Відмова Ксенії допомогти дочці та онукам обурила Надю і викликала напругу в сім’ї. Ксенія залишилася твердою у своєму рішенні, не бажаючи відступати, незважаючи на вмовляння дочки. У результаті Надя та Ігор опинилися в катастрофічній ситуації, коли їм уже нема чим платити за квартиру та забезпечувати дітей. Але Ксенії все одно: вона принципова і не збирається відступати, доки Ігор є частиною її сім’ї.
