Я відчуваю суперечливі почуття щодо заміжжя моєї дочки. Олеся – моя єдина дитина, і я не думаю, що вона зробила найкращий вибір партнера. Її чоловік Михайло зник на тиждень після народження сина місяць тому. Він пішов у запій і забув про свою сім’ю. Я допомогла дочці та її дитині повернутися з пологового будинку, але з того часу Михайло вдома не з’являвся.
Я вважаю, що Олеся заслуговує на краще, і кажу їй, щоб вона пішла від нього. Але вона наполягає, що кохає його. Мене засмучує її рішення залишитися з Михайлом. Я хочу захистити свою дочку та онука, тому сказала їй, щоб вона не дозволяла чоловікові повертатися додому. Я пообіцяла допомогти доньці дбати про дитину і сподіваюся, що вона зможе здобути щастя без нього. Однак тепер я вже сумніваюся, чи варто мені втручатися у їхній шлюб.
Можливо, це не моя справа – вказувати їй, що робити. Я не хочу руйнувати її стосунки зі мною, але я також не хочу, щоб вона витрачала своє життя на людину, якій вона байдужа. Я ще не знаю, що робити. Можливо, я просто повинна дозволити Олесі самій ухвалити рішення, навіть якщо це не те рішення, яке я вибрала б для неї. Це її життя, і вона повинна мати свободу жити так, як вона хоче. Для мене головне – щастя дочки.
