Коли мені було всього 7 років, мої батьки розлу чилися, і батько назавжди пішов із нашого життя. Моя бабуся з боку батька була єдиною, хто зрідка відвідував нас і читав мені книги. Але потім і вона раптом перестала спілкуватися з нами, і ми більше ніколи про неї не чули.
На щастя, у моєї матері була сім’я, що любила і підтримувала, включаючи її другого чоловіка, який ставився до мене як до рідної дочки. Я ніколи більше не згадувала про свою бабусю по батьківській лінії, поки вона не зателефонувала мені минулої зими – після стількох років мовчання.
Вона сказала, що сумує за мною і хоче, щоб я відвідала її, але я відхилила її запрошення. Хоча я не тримаю на неї зла, вона вже була для мене чужою людиною, і не було сенсу відвідувати її після стількох років. Друзі казали мені, що я неправильно повелася, не відвідавши рідну бабусю, але я вважаю, що прийняла правильне рішення.
Якби в неї все було добре, вона б ніколи не звернулася до мене після стількох років. Було ясно, що вона не зацікавлена в тому, щоб стати частиною мого життя, доки їй щось не знадобилося. Тому я не бачила сенсу підтримувати стосунки з далекою і вже незнайомою мені людиною.
