З дитинства я мріяла мати велику та люблячу сім’ю, на відміну від інших жінок, яких цікавили кар’єра, розмови з подругами чи модні процедури. Для мене головним були мій чоловік та мої діти, і заради них я була готова на все. Після народження першої дитини мені довелося залишити улюблену роботу, бо Микола не хотів, щоб я працювала. Він вважав, що роль жінки – бути хранителькою сімейного вогнища. Хоча було страшно залишитись без власних грошей, але я довіряла чоловікові, тож погодилася.
Народивши другого сина, я остаточно стала домогосподаркою і не думала про вихід із декретної відпустки. Якось я запитала Миколу, чи можна мені піти погуляти з подружками, але він відмахнувся і сказав, щоб я відвела Петра до стоматолога, бо в нього хитається зуб. Я задумалася, яка ж я мати, якщо не дбаю про своїх дітей… Після 20 років подружнього життя я перетворилася на сіру мишку, яка не бачила нічого, крім готування, прання та збирання. Хоча я не скаржилася, але іноді nлакалася мамі, коли надто втомлювалася. Вона завжди казала мені, що це наша – жіноча доля.
Якось вдень, коли я закручувала огірки на зиму, Микола прийшов додому рано, і я спитала його про причину. Він помовчав, а потім сказав, що не може більше так жити і kидає мене. Я була здивована і запитала його, що я зробила не так. Він сказав, що я перетворилася на потворну і нікчемну жінку і що йому соромно за мене. Мій старший син Максим прийшов мені на допомогу і сказав батькові, щоб той сам ішов із дому. Микола зрештою пішов, а я залишилася ридати.
Протягом тижня я була як у тумані і не хотіла вставати з ліжка. Мої сини не знали, що робити зі мною, а потім приїхала подруга Маринка. Вона допомогла мені повірити в себе: знайшла підробіток і подарувала набір косметики. Я викинула з голови страшні слова Миколи і нарешті відчула себе щасливою, красивою та вільною. Сини допомогли мені пережити важкий час, і я зрозуміла, що виростила справжніх чоловіків.
