У нашому педагогічному університеті ми згуртували групу однокурсників. Ми багато веселилися, але, в той же час, дуже добре навчалися. Тому коли ми закінчили університет, ми вирішили організовувати зустріч випускників кожні п’ять років. Цього року була наша третя зустріч і прийшли майже всі. Коли ми вже збиралися розпочати святкування, увійшла жінка похилого віку.
Спочатку ми подумали, що це одна з вчителів, але невдовзі зрозуміли, що це Марія – одна з наших колишніх однокурсниць. Ми були приголомшені її зовнішнім виглядом: раніше вона була найкрасивішою і найуспішнішою студенткою в нашій групі, а тепер виглядала худою та виснаженою. Виявилося, що чоловік Марії покинув її із трьома дітьми, і вона переїхала до села, де працювала на фермі.
Мати Марії вмовляла її приїхати на зустріч, але вона соромилася свого вигляду. Ми всі пошкодували її та вирішили допомогти. Дівчатка відвели її до перукарні та манікюрного салону, а хлопчики допомагали їй з роботами на фермі. Після нашої допомоги Марія виглядала сяючою та щасливою.
Ми були раді бачити її посмішку і добре провести час. Ця історія послужила потужним нагадуванням про те, як важливо підтримувати та надихати один одного. Марія не чекала від нас такого подарунка, і ми сподіваємось, що наша допомога внесе позитивні зміни до її життя.
