Як тільки медсестра піднесла дитину до мене, я взяла її на руки і зрозуміла, що це не моя дитина. Я б відразу впізнала свого власного сина – і ця дитина була не моєю. Я поклала пакунок на стіл і почала роздягати дитину. Медсестра розсердилася і спитала, що я роблю, так не можна, тощо. Вона грубо сказала, що є й інші мами, які чекають на виписки, а я затримую чергу.
Але я проігнорувала її і продовжила роздягати дитину. Коли я зняла підгузник, то побачила, що перед нами лежить дівчинка. Я накричала на неї і наказала зараз же принести мені мою дитину. Вона побігла в коридор, і за кілька хвилин звідти вийшла завідувачка з моїм сином на руках. Я розnлакалася, радіючи, що рідна дитина знову в мене на руках.
Головлікар вибачилася, пояснивши, що немовля переплутали з іншою здоровою та чудовою дівчинкою, від якої відмовилася мати… Я не могла позбутися смутку по дівчинці і запитала про її майбутнє. Коли я повернулася додому з чоловіком та сином, я все ще не могла викинути з голови думки про цю дівчинку. Я порадилася з чоловіком, і ми вирішили удочерити її. Через два тижні ми привезли її додому, і тепер у нас є прекрасна дочка, а у мого сина – прекрасна сестра.
