Моє життя з самого початку було сповнене труднощів. Я народилася пізньою дитиною у матері, коли їй було вже 43 роки. Мій батько рано пішов із життя, залишивши нас із матір’ю самих. Я досі незаміжня, і моє особисте життя ще не склалося, хоча я вже досить доросла. Моїй матері зараз 83 роки, і вона вже не може піклуватися про себе сама. Її пам’ять вже не та, що раніше, і це мене дуже непокоїть. Я працюю сама, щоб забезпечити нас обох, тому що пенсії мами не вистачає. Останнім часом поведінка моєї матері стала абсолютно непередбачуваною і до жаху нестерпною.
Важко описати, як важко мені було спілкуватися з мамою, це я тільки згодом почала якось підлаштовуватись під її нові примхи. Якби тільки хтось із нашої родини жив поблизу, щоб хоча б доглядати її, коли я на роботі… Родичів поблизу у нас немає, але, якби вони й були, моя мати надто незалежна, щоб прийняти доглядальницю, а я в жодному разі не можу собі цього дозволити. Загалом ситуація у нас, як ви могли здогадатися, не з легких! Я часто турбувалася про мамину безпеку, коли мене не було поруч, особливо після того, як вона стала залишати квартиру незачиненою і йти кудись, не знаючи навіть, куди.
Якось мама залишила воду включеною, і мені пощастило повернутися з роботи вчасно, щоб запобігти катастрофі. Мама ставала схожою на маленьку дитину, а я не могла завжди замикати квартиру, бо мама просила ключі та хотіла почуватися вільною. Зрештою я прийняла важке рішення і перевезла маму до будинку для людей похилого віку. Я подумала, що там їй буде краще, в оточенні людей її віку та під наглядом добрих фахівців. Та й харчування там для неї підходяще.
Хоча прийняти це рішення було важко, воно виявилося найкращим для нас обох. Тепер у моєї мами є друзі, з якими можна поговорити та подивитися улюблені телепередачі, а в мене з’явилося більше часу для себе. Тепер я вже можу подумати про те, щоб влаштувати своє особисте життя. Однак мої родичі не розуміють моє рішення і часто засуджують мене. Минулого року я попросила їх подбати про мою маму, поки я поїду до санаторію відпочити на тиждень, але ніхто не захотів допомогти. Звісно, засуджувати завжди легше, ніж допомагати. Головне – я прийняла правильне рішення для себе та для мами.
