З дитячих років моєї дочки Насті я завжди сподівалася, що вона проживе повноцінне життя, що матиме гарну роботу, люблячого чоловіка та дітей. Незважаючи на мої поради, вона чинила опір ідеї раннього заміжжя, навіть коли її однолітки створювали сім’ї. З Настею було важко впоратися: її вимогливість та відсутність гнучкості часто призводили до напруги у стосунках. Потім лікарі повідомили їй, що має малий шанс заваrітніти.
Дивно, але це змусило її всерйоз захотіти дитину. Можливо, мої попередження про потенційно самотнє майбутнє знайшли в ній відгук. Вона почала зустрічатися з нашим сусідом Артемом, і їхні стосунки здавалися багатообіцяючими. Однак перед весіллям у них сталася бурхлива сварkа, спровокована Настею, яка призвела до їхнього розриву. Проте вона була ваriтна дитиною Артема і твердо вирішила стати матір’ю.
Я переконувала її пом’якшити своє ставлення до чоловіків з огляду на труднощі самотнього батьківства. Народився її син, мій онук, і Настя часто просила мене посидіти з дитиною. Мені вже було за 60, і я важко справлялася з енергійним малюком. Крім того, вона чекала від Артема фінансового чи іншого внеску.
Я розуміла свій материнський обов’язок підтримувати її, але я завжди наголошувала на важливості прийняття обдуманих рішень. Незважаючи на це, дочка постійно зви нувачувала мене у своєму скрутному становищі, створюючи напружену обстановку, що зрештою позначилося на дитині, яка не могла зрозуміти, хто її справжня мама, а хто бабуся.
